Серед населення Франції зростало незадоволення правлінням короля Луї-Філіппа. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння громадян стала королівська заборона на масову демонстрацію народу. Революція спалахнула 22 лютого 1948 року. Спочатку в ній прийняли участь робітники та студенти. В цей день і розпочалися сутички із поліцією. Демонстранти, співаючи «Марсельєзу», пройшли до палацу, де засідала Палата депутатів, яка мала передувати масовій демонстрації. Популярним гаслом цього дня було «Даєш реформу!».
Наступного дня Луї-Філіпп відправив уряд у відставку. Такий вчинок короля повністю задовольнив би опозицію, яка схвалила це рішення, але з невідомих причин увечері 23 лютого колона демонстрантів була розстріляна військовими. Загинуло близько 40 людей. На подальший розвиток подій політики вже не могли вплинути: за ніч по всьому Парижу боло збудовано приблизно 1500 барикад, а на світанку всі опорні пункти міста опинилися в руках повсталих. Повстанці оточили палац Тюїльрі — резиденцію короля.
Гарно усвідомлюючи подальший розвиток подій, для локалізації конфлікту в межах Парижу, Луї-Філіпп 24 лютого відрікся від престолу й виїхав до Британії. Громадяни увірвалися в королівський палац, влаштували погром, а королівський трон був перенесений на площу Бастилії та спалений. Увечері того ж дня було сформовано Тимчасовий уряд, з переважної кількості радикальних республіканців.
25 лютого 1848 р. у Франції була проголошена республіка. Був прийнятий декрет про загальне виборче право для чоловіків. Також скасовувалися дворянські титули, видані розпорядження про свободу політичних зборів і друку. У французьких колоніях було скасовано рабство. Був скорочений робочий день — 10 годин в Парижі та 11 годин в провінції. Дозволялося створювати робітничі асоціації. Таким чином у Франції встановився найліберальніший режим у Європі.
Після повстань у Парижі став високим рівень безробіття, задля зниження якого створювалися національні майстерні. Працювали в яких розорені підприємці, службовці, що втратили заробіток, ремісники і робітники, а також представники люмпен-пролетаріату (бродяги, жебраки тощо). Вони отримували за будь-яку працю по два франки щодня, що дозволяло жити на мінімальному рівні задоволення потреб. Це були, в своїй суті, дармові гроші. Таким чином уряд розраховував забезпечити підтримку республіканського устрою.
Читайте також: «Чому сварились Кайдаші?»
Але така фінансова політика була дещо недалекоглядною і вже у квітні 1848 р., коли в майстерні вступило понад 100 тис. чоловік і роботи в місті не вистачало на всіх, — робітників почали використовувати лише два дні на тиждень (за решту днів платили по 1 франку). Та це не поліпшило фінансового стану республіки, тому Тимчасовий уряд значно збільшив прямі податки на власників, що викликало незадоволення селян, чим скористалися згодом прихильники монархії.
23 квітня 1848 р. відбулися вибори до Установчих зборів — це був повний провал політики Тимчасового уряду: радикал і соціалісти отримали всього 80 місць з 880. Поміркованим республіканцям дісталися 550 депутатських мандатів, монархістам — 300 мандатів.
Новий склад законодавців почав проводити більш жорсткішу політику, і для покращення фінансового стану 22 червня 1848 р. у газетах було опубліковано рішення Установчих зборів про закриття національних майстерень. Неважко здогадатися, що громадяни звикли до дармових грошей, тому на слідуючий день Париж знову заповнився барикадами. Але це не зупинило уряд і 24 червня Установчі збори передали всю повноту влади військовому міністрові генералові Л. Кавен’яку. Проти повсталих були стягнуті 150 тис. чоловік регулярного війська та національної гвардії. Для придушення повстання генерал застосував артилерію, руйнуючи квартал за кварталом, з людськими втратами ніхто не рахувався: 1500 чоловік було убито, ще 12 тис. заарештовано і заслано в Алжир. Такою страшною ціною було придушене повстання парижан.
Читайте також: «Що таке Ісламська Держава?»
Конституція Другої Республіки була прийнята 4 листопада 1848 р. Основний Закон містив багато «соціальних» статей. В Конституції проголошувалися принципи свободи, рівності і братерства (ці три поняття зараз є національним девізом Франції), а основами — сім’я, праця, власність, громадський порядок. Держава брала на себе зобов’язання створювати умови громадянам для отримання освіти і допомагати безробітним.
Конституція обіцяла недоторканність особи, житла. «Ніхто не може бути арештованим або затриманим інакше, — було сказано в статті 2, — як у силу закону». Йшлося про свободу совісті, свободу друку, свободу навчання. Однак гарантії здійснення цих прав і свобод Конституція не надавала. Конституція надала величезні повноваження президенту. «Всяка власність недоторканна», — заявляла Конституція в статті 11. Вона гарантувала громадянам «свободу праці і промисловості», встановлювала «рівність у відносинах хазяїна і робітника», обіцяла організувати громадські роботи для безробітних (ст. 13).
Законодавча влада віддавалася Національним зборам (750 депутатів). Обиралися терміном на 3 роки. Депутатом міг стати чоловік страший 21 року, що обирався таємним голосуванням.
Читайте також: «Чому маорі показують язика?»
За цією Конституцією президент був абсолютно незалежним від парламенту: стаття 43: «французький народ передає виконавчу владу одній особі — президенту». Президент отримав дуже широкі повноваження: право внесення законопроектів, право вето, право помилування і т. д. Він призначав і звільняв міністрів, дипломатів, префектів, суддів, прокурорів, роздавав офіцерські посади. Президентові був підвладний весь силовий апарат республіки. Уже зараз зрозуміло, що така повнота влади будь-кого змусила б замислитися над проголошенням монархії.
Чим і скористався Наполеон ІІІ Бонапарт (племінник Наполеона І), який переміг на виборах президента Франції 10 грудня 1848 р. Підігріваючи незадоволення фермерів Республікою та поширюючи легенду, що Наполеон І воював задля їхнього кращого життя, президент за 4 роки домігся того, що 2 грудня 1851 року під виглядом захисту республіки Луї Бонапарт здійснив державний переворот: війська зайняли всі стратегічні пункти, в Парижі оголосили військовий стан; Національні збори розігнали, ряд депутатів заарештували.
Згодом, було проведено опитування серед населення щодо відновлення монархії. Отримавши схвальну відповідь французів, Наполеон ІІІ Затверджує 14 січня 1852 р. нову Конституцію Франції. У листопаді 1852 року сенатус-консульт визнає Луї Бонапарта імператором Франції Наполеоном III. А датою встановлення монархізму вважається дата офіційного проголошення 2 грудня 1852 року Другої імперії.
