У Російській імперії замість втрачених або вилучених державними органами (поліцією, жандармерією, градоначальниками та ін.) документів видавався спеціальний квиток. На той час ще не існувало єдиних внутрішніх паспортів. Їх роль часто грали види на проживання, які і міняли в добровільно-примусовому порядку на «квитки-замінники». Найбільш відомим видом таких квитків був так званий жовтий квиток.
Цей квиток отримав свою неофіційну назву через свій жовтий колір. У російській імперії він видавався жінкам найдавнішої професії і давав їм право займатися проституцією.
Коли дівчину ловили на гарячому, або якщо на неї доносили, її документи забиралися, а замість них видавався жовтий квиток. Крім того, будь-яка жінка могла отримати цей документ на добровільній основі, вибираючи для себе професію повії. Вона мала законне право займатися цим, але тільки після заміни документа, що посвідчує її особу, на знаменитий «жовтий квиток».
Цей документ свідчив про те, що його власниця більше не належить до «порядних», і що вона повинна в обов’язковому порядку проходити регулярні медичні огляди. Дівчина з «жовтим квитком» була приречена на довічну торгівлю своїм тілом і постійні поліцейські перевірки. Повернути собі нормальний документ було дуже складно, якщо не сказати неможливо. Втім, намагалися це зробити одиниці, адже жінка із зіпсованою репутацією не потрібна була нікому.
Квиток складався з 8 сторінок, тобто з 4 розворотів. На першому розвороті містилося фото власниці документа, на другому — 13 пунктів правил з нагляду. На наступних 3 сторінках було надруковано 16 пунктів правил для публічних жінок, а останню сторінку займали медичні позначки.
Квиткова дівчина зобов’язана була відвідувати баню, їй заборонялося ухилятися від медичного огляду. Плюс до всього їй не можна було використовувати косметику. Однак суворі правила не скасовували і деяку лояльність з боку влади. На огляд дівчина могла приходити під вуаллю, а в інструкції для розшукових відділень кожному чину пропонувалося бути ввічливим і стриманим у поводженні з квитковими.
Справедливості заради варто відзначити, що в тодішній Росії були повії явні і таємні. Жовтим квитком «обдаровували» тільки першу категорію. Друга ж перебувала під таємним наглядом, а про їх рід діяльності не були обізнані навіть родичі.
Жовтий квиток часто фігурує в літературі тих часів. Так, наприклад, у творі Л. Толстого героїня скаржиться: «Та хто ж мене візьме з жовтим квитком?». У знаменитому романі Ф. Достоєвського «Злочин і кара» такий квиток мала Сонечка Мармеладова.
