«Здалека» належить до незмінюваної частини мови — прислівника. Труднощі в правописі виникають через підсвідоме виділення іменника, який на сьогодні в українській мові більше не вживається.
Щоб достеменно розібратися в правописі прислівників, слід пригадати, як утворився корпус цієї частини мови. За походженням більшість незмінюваних слів колись були відмінковими формами іменників із прийменниками. Потім відбувся процес злиття та поступової втрати граматичних категорій. Також у прислівниках фіксують архаїчні (застарілі) форми різних частин мови, які нині вже зникли з мовлення.
Пригадаймо прислівники досхочу, дотепер, віднині, змалку, залюбки. Очевидно, що колись вони вживалися як окремі слова. А деякі незмінювані прислівники й досі омонімічні до відмінкових форм. Так, мовці часто плутають «додому» й «до дому», «збіса» й «з біса», «назустріч» й «на зустріч».
Схожа ситуація й зі словом «здалека» (здалеку, рідше — іздалеку). Воно походить із сполуки прийменника «з» та слова «далека» (далеку), яке етимологічно пов’язано з іменником «даль». Мовляв, приїхав із далі.
Так утворився прислівник «здалека» (здалеку). Сьогодні він не членується, не має омонімічних сполук (ім+прийменник або прийменник+прикметник). Тому за правилами української мови пишеться разом.
Наприклад
- Ми приїхали здалеку, майже з іншого кінця землі.
- Дівчина підійшла здалеку, запитуючи тільки про найближчу рідню.
- Я тебе пізнав ще здалека, бо пам’ятаю твою яскраву куртку.
Важливо! Наголос у слові «зда́леку» падає на перший склад.
Дуже вдячна.