Конструкція «як не дивно» належить до вставних, тому за правилами української мови виділяємо її комами. Перелік вставних досить великий, запам’ятати всі складно. Тому, аби визначити, чи є вставним слово або словосполучення, потрібно:
- з’ясувати синтаксичну функцію;
- зрозуміти, яке значення вона додає до висловлення;
- спробувати вилучити й подивитися, чи змінився сенс речення.
Вставні не виконують жодної ролі в реченні, надають тільки відтінків значення (ставлення мовця, порядок викладу, емоційний стан, вказують на джерело повідомлення, виражають упевненість чи невпевненість щодо сказаного). Якщо їх вилучити з контексту, сенс залишиться той самий. Не варто плутати смисл і модальність. Хоч певний відтінок зникає, але ми все одно розуміємо про що йдеться.
Наприклад
- Як не дивно, вона зуміла привести себе до ладу й дати чудовий концерт.
- Я розвернувся, щоб піти геть, як не дивно, цуценя одразу ж побігло за мною.
- Після стількох сварок, непорозумінь, вдалося зберегти теплі стосунки, як не дивно.
Бачимо, що в наведених реченнях «як не дивно» не виконує синтаксичної функції. Всюди виражає ставлення мовця до повідомлюваного, легко видаляється з речення без втрати сенсу:
- Вона зуміла привести себе до ладу й дати чудовий концерт.
- Я розвернувся, щоб піти геть, як не дивно, цуценя одразу ж побігло за мною.
- Після стількох сварок, непорозумінь, вдалося зберегти теплі стосунки.
Тому виділяємо словосполуку як вставну комами (двома в середині, однією на початку та в кінці).
Зверніть увагу:
- Як не дивно було сидіти на місці батька, довелося козаку взяти себе в руки й стати за головного в полку.
Тут маємо омонімію (словосполуки збігаються в звучанні й написанні, але вони мають різне значення). «Як» є підсилювальною часткою, «не» — заперечною, «дивно» — прислівником, виступає присудком.
Спробуємо вилучити:
- Було сидіти на місці батька, довелося козаку взяти себе в руки й стати за головного в полку.
Сенс речення постраждав, висловлення стало незрозумілим. Тому не виділяємо «як не дивно» комами.
Отже, ставимо знаки, коли сполука виступає вставним словом, не виконуючи синтаксичної функції. Якщо ж у реченні це збіг часток і прислівника, коми не потрібні. Для точного визначення слід перевірити себе синтаксичним розбором і вилучення сумнівної словосполуки.
